Наприкінці 1980-х років мистецтво художнього розпису по бересту справді масово "вийшло" на вулицю. У цей час у Києві можна було спостерігати характерне для перебудови явище. Численні артисти (від слова - "арт"): музики, співаки, художники, майстри народних промислів демонстрували свої надбання просто неба, на площах, у підземних переходах, біля станцій метро, на Андріївському узвозі. Тісне спілкування митців з широким колом глядачів призвело до вибуху популярності жанру мініатюри як найбільш доступного та демо-кратичного. Невеликі картинки у техніках акварелі, олії, флористики стають джерелом реального прибутку для художника, засобом швидкого самовираження. Виник цілий ряд течій, нових експериментальних композицій у різних техніках з нетрадиційними матеріалами: пір'я, горіхова та яєчна шкаралупка, мідний дріт тощо. Саме тоді знайшли поширення й мініатюри, виконані на березовій корі - береста. Д.Зеленін у книзі "Восточнославянская зтнография" (Москва, 1991) пише, що верх¬ній шар березової кори у слов'ян називався "березовим дубом" (від дубити - "робити луб", "лико") або берестою. Назва "береста" закріпилась і за виробами з неї. Отже, якщо ви хочете придбати карти¬ну, виконану на березовій корі, просіть бере¬сту. Водночас майстри, збираючись у ліс за корою, також кажуть: "Йдемо по бересту". Від назви матеріалу чи виду мистецтва звуться і майстри, які цим займаються. Вишивкою - вишивальниці, гончарством - гончарі, ковальством -ковалі, а отже, берестою займаються - берестянщики. Себе майстри, здебільшого, називають художник-берестянщик, а назвою "художник по бересті" користуються неохоче. Береста не є новим матеріалом для людства. Відомо, що береста, як матеріал для письма, використовувалася в Індії ще в IV ст. до н.е. Широковідомі новгородські "берестяні грамоти" ХІ-ХУ ст. Гіпотетичне можна припустити існування берестяних речей і на теренах сучасної України: у верхньому Подніпров'ї, у басейні Десни, у Карпатах, на Волині та Поліссі. Берестяні мініатюри у київських митців почали з'являтись у 1989 - 1990-х рр. Робота виконувалась, як правило, на невеликому шматочку чистої берести без усіляких наростів, тріщинок, виступів. Верхній шар повністю знімався до отримання однорідної поверхні світло-бежевого кольору з характерними рисочками. Малюнок наносився пером, аніліновими фарбами коричневого кольору з домішками чорної туші. Така береста являла собою суто архітектурну графіку і нагадувала розма-льований папір або завдання з креслення. Основними темами сюжетів були зображення відомих київських храмів, пам'ятки архітектури. Згодом додалися і краєвиди українського села. Протягом 1993-19§5 років була відпрацьована методика збирання, обробки та зберігання матеріалу, виготовлено перші рамки, в які оформлюється береста. Перша виставка "Білоцерківська береста” пройшла у 1995 р., яка з тих пір традиційно проходить у приміщенні Білоцерківського краєзнавчого музею в кінці лютого. Свої роботи презентували 12 берестянщиків. Кожен з авторів був неповторним: 12 тем, 12 колірних гам, підходів щодо використання, трактування усіх принад берести. Сталіна Рубінова продемонструвала свій метод максимального використання природного малюнка та кольору. Володимир Кокоріний, професійний живописець, відомий у місті майстер акварелі, дипломант 11 Всесоюзної виставки художніх виробів та народних промислів у Санкт-Петербурзі (1989), де він виступив уже як берестянщик. В.Кокорін вніс у мистецтво берести елементи академічної школи живопису, свою характерну колористику. Може використовуватись і зворотний бік березової кори. Перебираючи бересту, необхідно задивлятися і на зворотний бік. Існує стійка асоціація (вона і сьогодні ще сильна для багатьох глядачів) зі словами "виворіт”, "не лицьовий”, "задній”. Усе це створює враження чогось другорядного, не вартого уваги. Робота на звороті нагадує техніку грізаль, інколи імпресіонізм. А це надзвичайно цікаво. Захоплення зворотом берести дало ще цілий підрозділ, цілий напрямок у творчості. Для виконання малюнка використовується гуаш, акварель, темпера, білила (водоемульсійна фарба). Основні кольори: чорно-коричневий, охра, відтінки (домішки) зеленого, яскраво-білий, домішки білил. Використовується нескінчене розмаїття комбінацій ліній, тріщин, наростів, що створюють химерні образи. Колірна гама верхнього шару кори, утвореного тонесенькими плівочками, має широкий спектр. Можна зустріти відтінки сірого (до чорного), зеленого, коричневого і навіть бузкового кольорів За 13 років роботи у галузі берести можна констатувати, що цей вид мистецтва найбільшого поширення набув у Києві, Білій Церкві та у Львові, Прикарпатті. Поширення йде з Білої Церкви та Києва.
Вовченко Валерій Миколайович м. Біла Церква навчальний майстер кафедритеорії та методики навчання технологій Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини